Літературне читання
22.02.2018
Тема. Допомога поруч. К.Бабкіна "Мсьє Жак та квітнева риба"
Всі ми знаємо, що десь колись перед кимось точно завинили. Можливо, мимохіть чи випадково. Йдеться мені не про ті провини, за які сварить бабуся чи часом карає батько — розбиті шибки, подерті черевики, підбите око сусідського хлопчини, підстрижена лялька чи кепська оцінка з математики.
Бо найгірша провина — скривдити когось, образити чиїсь добрі почуття. Або ще — просто залишитися до когось байдужим, обійти своєю увагою. Коли я забуваю бути до людей уважною, чемною і доброю, мені щоразу пригадується мсьє Жак. Мсьє Жак приїхав зі школи в паризькому передмісті. Впродовж цілого березня він замість
нашого вчителя мсьє Анатоля навчав нас французької мови.
Він не був поганий чи прикрий, але сталося так, що цілий клас узяв собі за звичку постійно кепкувати з мсьє добрий і лагідний до дітей. Його домашні завдання можна було відкладати тижнями, він дозволяв під час відповіді заглядати до підручника чи в зошит. Він ніколи не сварив нас за спізнення і ніколи не починав уроку, допоки всі-всі не зберуться. Тоді ми підводилися і мляво мимрили «бо-онжу-ур, мсьє-є Жа-ак» *1. І хтось обов’язково додавав щось на кшталт «старий їжак» чи «дірявий піджак». Мсьє Жак трішки недочував, та й мало що розумів українською, тому так кепкуючи з нього, ми нічим не ризикували.
Він же замість диктантів і обридлих вправ охоче розповідав нам цікаві французькі казки та вірші, вчив пісеньок та ігор, що в них бавиться паризька малеча. І неодмінно на кожному уроці ставив комусь дванадцятку.
Наприкінці березня мсьє Жак розповів нам про одну цікаву французьку традицію. Напередодні першого квітня всі готують квітневих риб — вирізаних із паперу, розмальованих власноруч і обписаних добрими жартами й щирими привітаннями. Рибу таку належить першого квітня непомітно почепити на спину тому, до кого почуваєш симпатію, кого поважаєш і маєш за друга. Виходить одночасно і жарт, і вияв прихильності. Значно краще, ніж почепити комусь на спину табличку «Штурхни мене» абощо.
Ідея нам дуже сподобалася. Звісно, усі заздалегідь приготували таких риб для однокласників. А тридцять першого березня Мирослав приніс до школи картон і фломастери, які були лише в нього одного — цілих вісімдесят різних кольорів! Бо ми вирішили приготувати квітневу рибу для кожного з учителів.
Мсьє Жакові ми сказали, що не маємо охоти до французької мови. Він не заперечував, щоб цілий урок ми малювали й вигадували привітання, і всміхався, споглядаючи нашу веселу метушню. І тільки наприкінці уроку загадково попросив Мирослава залишити йому фломастери до завтра.
А наступного дня було перше квітня, день дотепів і бешкетів. Усім учителям на двері ми почепили красиво розмальованих картонних риб зі щирими вітаннями від 4-А класу, і вони, вчителі, були втішені й зворушені. Останнім уроком у нас була французька.
Цілий урок мсьє Жак розповідав нам французькі дражнилки та різні смішні віршики й скоромовки, і навіть не наполягав, щоб ми записали невідомі слова. А коли урок скінчився, повернув Мирославові фломастери і подякував нам за спільну працю: наступного дня він відлітав до Парижа.
Відтак поставив усім хороші оцінки, вислухав наше «оревуа-ар, мсьє-є Жа-ак» *2, забрав свого рудого портфельчика й вийшов із класу. Ми й собі заходилися збирати речі.
— Та в тебе риба на спині! — крикнула Галка Ігореві.
— І в тебе! — відказав їй Мирослав.
— І в тебе, поглянь, і в тебе, — загомоніли всі.
Мсьє Жак прилаштував крихітних паперових риб до спинок стільців, а до кожної причепив двосторонній скотч. Зовсім крихітний шматок, щоб не попсувати нашого одягу. Коли ми всідалися на початку уроку, риби поприклеювалися нам до спин.
Кожному він написав щось хороше, щось таке, що можна було сказати тільки про цю людину. Мабуть, він малював і вирізав їх до пізньої ночі. «Ти дуже гарна й розумна, та головне уважна, чуйна і добра, Катрін, — написав він на моїй рибі, — залишайся такою завжди». Мабуть, саме через ці завважені ним якості я перша помітила, що ми не приготували квітневої риби лише для мсьє Жака...
Наступного дня всі принесли з дому гарно розмальованих картонних риб. Усі раптом пригадали, як цікаво було слухати оповіді мсьє Жака, як багато він нас навчив. Про це й писали на рибах.
А ще — про те, що кепкували з нього і просимо за це вибачення.
А ще — що будемо сумувати за ним і дуже хочемо, щоб колись він прилетів ще.
Але мсьє Жак уже був у Парижі.
У мсьє Анатоля ми взяли адресу школи у Франції, де працював мсьє Жак. Моя мама купила великого конверта, і ми наліпили на нього всі-всі марки, необхідні для пересилання з України до Франції.
Після уроків ми цілим класом пішли на пошту і вкинули цього велетенського листа у скриньку. І нам зробилося легко, і ми перестали почуватися винними перед мсьє Жаком за те, що не були такими ж добрими, як і він.
І тільки коли я стала дорослою, то зрозуміла, що навіть у дуже великому конверті не можна переслати закордон тридцять одну велетенську картонну рибу. Такий вантаж уже потрібно відправляти міні-бандеролями. Той наш лист просто затримали на пошті десь між Францією і Україною. Принаймні це пояснює, чому мсьє Жак так і не відписав нам на листа з рибами. Бо я точно знаю — він відписував на усі листи, бо намагався нікого не кривдити і бути до всіх уважним. І нехай опосередковано, але мсьє Жак навчив цього і нас.
нашого вчителя мсьє Анатоля навчав нас французької мови. Він не був поганий чи прикрий, але сталося так, що цілий клас узяв собі за звичку постійно кепкувати з мсьє добрий і лагідний до дітей. Його домашні завдання можна було відкладати тижнями, він дозволяв під час відповіді заглядати до підручника чи в зошит. Він ніколи не сварив нас за спізнення і ніколи не починав уроку, допоки всі-всі не зберуться. Тоді ми підводилися і мляво мимрили «бо-онжу-ур, мсьє-є Жа-ак» *1. І хтось обов’язково додавав щось на кшталт «старий їжак» чи «дірявий піджак». Мсьє Жак трішки недочував, та й мало що розумів українською, тому так кепкуючи з нього, ми нічим не ризикували. Він же замість диктантів і обридлих вправ охоче розповідав нам цікаві французькі казки та вірші, вчив пісеньок та ігор, що в них бавиться паризька малеча. І неодмінно на кожному уроці ставив комусь дванадцятку. Наприкінці березня мсьє Жак розповів нам про одну цікаву французьку традицію. Напередодні першого квітня всі готують квітневих риб — вирізаних із паперу, розмальованих власноруч і обписаних добрими жартами й щирими привітаннями. Рибу таку належить першого квітня непомітно почепити на спину тому, до кого почуваєш симпатію, кого поважаєш і маєш за друга. Виходить одночасно і жарт, і вияв прихильності. Значно краще, ніж почепити комусь на спину табличку «Штурхни мене» абощо. Ідея нам дуже сподобалася. Звісно, усі заздалегідь приготували таких риб для однокласників. А тридцять першого березня Мирослав приніс до школи картон і фломастери, які були лише в нього одного — цілих вісімдесят різних кольорів! Бо ми вирішили приготувати квітневу рибу для кожного з учителів. Мсьє Жакові ми сказали, що не маємо охоти до французької мови. Він не заперечував, щоб цілий урок ми малювали й вигадували привітання, і всміхався, споглядаючи нашу веселу метушню. І тільки наприкінці уроку загадково попросив Мирослава залишити йому фломастери до завтра. А наступного дня було перше квітня, день дотепів і бешкетів. Усім учителям на двері ми почепили красиво розмальованих картонних риб зі щирими вітаннями від 4-А класу, і вони, вчителі, були втішені й зворушені. Останнім уроком у нас була французька. Цілий урок мсьє Жак розповідав нам французькі дражнилки та різні смішні віршики й скоромовки, і навіть не наполягав, щоб ми записали невідомі слова. А коли урок скінчився, повернув Мирославові фломастери і подякував нам за спільну працю: наступного дня він відлітав до Парижа. Відтак поставив усім хороші оцінки, вислухав наше «оревуа-ар, мсьє-є Жа-ак» *2, забрав свого рудого портфельчика й вийшов із класу. Ми й собі заходилися збирати речі.— Та в тебе риба на спині! — крикнула Галка Ігореві.— І в тебе! — відказав їй Мирослав.— І в тебе, поглянь, і в тебе, — загомоніли всі. Мсьє Жак прилаштував крихітних паперових риб до спинок стільців, а до кожної причепив двосторонній скотч. Зовсім крихітний шматок, щоб не попсувати нашого одягу. Коли ми всідалися на початку уроку, риби поприклеювалися нам до спин. Кожному він написав щось хороше, щось таке, що можна було сказати тільки про цю людину. Мабуть, він малював і вирізав їх до пізньої ночі. «Ти дуже гарна й розумна, та головне уважна, чуйна і добра, Катрін, — написав він на моїй рибі, — залишайся такою завжди». Мабуть, саме через ці завважені ним якості я перша помітила, що ми не приготували квітневої риби лише для мсьє Жака... Наступного дня всі принесли з дому гарно розмальованих картонних риб. Усі раптом пригадали, як цікаво було слухати оповіді мсьє Жака, як багато він нас навчив. Про це й писали на рибах. А ще — про те, що кепкували з нього і просимо за це вибачення. А ще — що будемо сумувати за ним і дуже хочемо, щоб колись він прилетів ще. Але мсьє Жак уже був у Парижі. У мсьє Анатоля ми взяли адресу школи у Франції, де працював мсьє Жак. Моя мама купила великого конверта, і ми наліпили на нього всі-всі марки, необхідні для пересилання з України до Франції. Після уроків ми цілим класом пішли на пошту і вкинули цього велетенського листа у скриньку. І нам зробилося легко, і ми перестали почуватися винними перед мсьє Жаком за те, що не були такими ж добрими, як і він. І тільки коли я стала дорослою, то зрозуміла, що навіть у дуже великому конверті не можна переслати закордон тридцять одну велетенську картонну рибу. Такий вантаж уже потрібно відправляти міні-бандеролями. Той наш лист просто затримали на пошті десь між Францією і Україною. Принаймні це пояснює, чому мсьє Жак так і не відписав нам на листа з рибами. Бо я точно знаю — він відписував на усі листи, бо намагався нікого не кривдити і бути до всіх уважним. І нехай опосередковано, але мсьє Жак навчив цього і нас.
Бо найгірша провина — скривдити когось, образити чиїсь добрі почуття. Або ще — просто залишитися до когось байдужим, обійти своєю увагою. Коли я забуваю бути до людей уважною, чемною і доброю, мені щоразу пригадується мсьє Жак. Мсьє Жак приїхав зі школи в паризькому передмісті. Впродовж цілого березня він замість
нашого вчителя мсьє Анатоля навчав нас французької мови.
Він не був поганий чи прикрий, але сталося так, що цілий клас узяв собі за звичку постійно кепкувати з мсьє добрий і лагідний до дітей. Його домашні завдання можна було відкладати тижнями, він дозволяв під час відповіді заглядати до підручника чи в зошит. Він ніколи не сварив нас за спізнення і ніколи не починав уроку, допоки всі-всі не зберуться. Тоді ми підводилися і мляво мимрили «бо-онжу-ур, мсьє-є Жа-ак» *1. І хтось обов’язково додавав щось на кшталт «старий їжак» чи «дірявий піджак». Мсьє Жак трішки недочував, та й мало що розумів українською, тому так кепкуючи з нього, ми нічим не ризикували.
Він же замість диктантів і обридлих вправ охоче розповідав нам цікаві французькі казки та вірші, вчив пісеньок та ігор, що в них бавиться паризька малеча. І неодмінно на кожному уроці ставив комусь дванадцятку.
Наприкінці березня мсьє Жак розповів нам про одну цікаву французьку традицію. Напередодні першого квітня всі готують квітневих риб — вирізаних із паперу, розмальованих власноруч і обписаних добрими жартами й щирими привітаннями. Рибу таку належить першого квітня непомітно почепити на спину тому, до кого почуваєш симпатію, кого поважаєш і маєш за друга. Виходить одночасно і жарт, і вияв прихильності. Значно краще, ніж почепити комусь на спину табличку «Штурхни мене» абощо.
Ідея нам дуже сподобалася. Звісно, усі заздалегідь приготували таких риб для однокласників. А тридцять першого березня Мирослав приніс до школи картон і фломастери, які були лише в нього одного — цілих вісімдесят різних кольорів! Бо ми вирішили приготувати квітневу рибу для кожного з учителів.
Мсьє Жакові ми сказали, що не маємо охоти до французької мови. Він не заперечував, щоб цілий урок ми малювали й вигадували привітання, і всміхався, споглядаючи нашу веселу метушню. І тільки наприкінці уроку загадково попросив Мирослава залишити йому фломастери до завтра.
А наступного дня було перше квітня, день дотепів і бешкетів. Усім учителям на двері ми почепили красиво розмальованих картонних риб зі щирими вітаннями від 4-А класу, і вони, вчителі, були втішені й зворушені. Останнім уроком у нас була французька.
Цілий урок мсьє Жак розповідав нам французькі дражнилки та різні смішні віршики й скоромовки, і навіть не наполягав, щоб ми записали невідомі слова. А коли урок скінчився, повернув Мирославові фломастери і подякував нам за спільну працю: наступного дня він відлітав до Парижа.
Відтак поставив усім хороші оцінки, вислухав наше «оревуа-ар, мсьє-є Жа-ак» *2, забрав свого рудого портфельчика й вийшов із класу. Ми й собі заходилися збирати речі.
— Та в тебе риба на спині! — крикнула Галка Ігореві.
— І в тебе! — відказав їй Мирослав.
— І в тебе, поглянь, і в тебе, — загомоніли всі.
Мсьє Жак прилаштував крихітних паперових риб до спинок стільців, а до кожної причепив двосторонній скотч. Зовсім крихітний шматок, щоб не попсувати нашого одягу. Коли ми всідалися на початку уроку, риби поприклеювалися нам до спин.
Кожному він написав щось хороше, щось таке, що можна було сказати тільки про цю людину. Мабуть, він малював і вирізав їх до пізньої ночі. «Ти дуже гарна й розумна, та головне уважна, чуйна і добра, Катрін, — написав він на моїй рибі, — залишайся такою завжди». Мабуть, саме через ці завважені ним якості я перша помітила, що ми не приготували квітневої риби лише для мсьє Жака...
Наступного дня всі принесли з дому гарно розмальованих картонних риб. Усі раптом пригадали, як цікаво було слухати оповіді мсьє Жака, як багато він нас навчив. Про це й писали на рибах.
А ще — про те, що кепкували з нього і просимо за це вибачення.
А ще — що будемо сумувати за ним і дуже хочемо, щоб колись він прилетів ще.
Але мсьє Жак уже був у Парижі.
У мсьє Анатоля ми взяли адресу школи у Франції, де працював мсьє Жак. Моя мама купила великого конверта, і ми наліпили на нього всі-всі марки, необхідні для пересилання з України до Франції.
Після уроків ми цілим класом пішли на пошту і вкинули цього велетенського листа у скриньку. І нам зробилося легко, і ми перестали почуватися винними перед мсьє Жаком за те, що не були такими ж добрими, як і він.
І тільки коли я стала дорослою, то зрозуміла, що навіть у дуже великому конверті не можна переслати закордон тридцять одну велетенську картонну рибу. Такий вантаж уже потрібно відправляти міні-бандеролями. Той наш лист просто затримали на пошті десь між Францією і Україною. Принаймні це пояснює, чому мсьє Жак так і не відписав нам на листа з рибами. Бо я точно знаю — він відписував на усі листи, бо намагався нікого не кривдити і бути до всіх уважним. І нехай опосередковано, але мсьє Жак навчив цього і нас.
нашого вчителя мсьє Анатоля навчав нас французької мови. Він не був поганий чи прикрий, але сталося так, що цілий клас узяв собі за звичку постійно кепкувати з мсьє добрий і лагідний до дітей. Його домашні завдання можна було відкладати тижнями, він дозволяв під час відповіді заглядати до підручника чи в зошит. Він ніколи не сварив нас за спізнення і ніколи не починав уроку, допоки всі-всі не зберуться. Тоді ми підводилися і мляво мимрили «бо-онжу-ур, мсьє-є Жа-ак» *1. І хтось обов’язково додавав щось на кшталт «старий їжак» чи «дірявий піджак». Мсьє Жак трішки недочував, та й мало що розумів українською, тому так кепкуючи з нього, ми нічим не ризикували. Він же замість диктантів і обридлих вправ охоче розповідав нам цікаві французькі казки та вірші, вчив пісеньок та ігор, що в них бавиться паризька малеча. І неодмінно на кожному уроці ставив комусь дванадцятку. Наприкінці березня мсьє Жак розповів нам про одну цікаву французьку традицію. Напередодні першого квітня всі готують квітневих риб — вирізаних із паперу, розмальованих власноруч і обписаних добрими жартами й щирими привітаннями. Рибу таку належить першого квітня непомітно почепити на спину тому, до кого почуваєш симпатію, кого поважаєш і маєш за друга. Виходить одночасно і жарт, і вияв прихильності. Значно краще, ніж почепити комусь на спину табличку «Штурхни мене» абощо. Ідея нам дуже сподобалася. Звісно, усі заздалегідь приготували таких риб для однокласників. А тридцять першого березня Мирослав приніс до школи картон і фломастери, які були лише в нього одного — цілих вісімдесят різних кольорів! Бо ми вирішили приготувати квітневу рибу для кожного з учителів. Мсьє Жакові ми сказали, що не маємо охоти до французької мови. Він не заперечував, щоб цілий урок ми малювали й вигадували привітання, і всміхався, споглядаючи нашу веселу метушню. І тільки наприкінці уроку загадково попросив Мирослава залишити йому фломастери до завтра. А наступного дня було перше квітня, день дотепів і бешкетів. Усім учителям на двері ми почепили красиво розмальованих картонних риб зі щирими вітаннями від 4-А класу, і вони, вчителі, були втішені й зворушені. Останнім уроком у нас була французька. Цілий урок мсьє Жак розповідав нам французькі дражнилки та різні смішні віршики й скоромовки, і навіть не наполягав, щоб ми записали невідомі слова. А коли урок скінчився, повернув Мирославові фломастери і подякував нам за спільну працю: наступного дня він відлітав до Парижа. Відтак поставив усім хороші оцінки, вислухав наше «оревуа-ар, мсьє-є Жа-ак» *2, забрав свого рудого портфельчика й вийшов із класу. Ми й собі заходилися збирати речі.— Та в тебе риба на спині! — крикнула Галка Ігореві.— І в тебе! — відказав їй Мирослав.— І в тебе, поглянь, і в тебе, — загомоніли всі. Мсьє Жак прилаштував крихітних паперових риб до спинок стільців, а до кожної причепив двосторонній скотч. Зовсім крихітний шматок, щоб не попсувати нашого одягу. Коли ми всідалися на початку уроку, риби поприклеювалися нам до спин. Кожному він написав щось хороше, щось таке, що можна було сказати тільки про цю людину. Мабуть, він малював і вирізав їх до пізньої ночі. «Ти дуже гарна й розумна, та головне уважна, чуйна і добра, Катрін, — написав він на моїй рибі, — залишайся такою завжди». Мабуть, саме через ці завважені ним якості я перша помітила, що ми не приготували квітневої риби лише для мсьє Жака... Наступного дня всі принесли з дому гарно розмальованих картонних риб. Усі раптом пригадали, як цікаво було слухати оповіді мсьє Жака, як багато він нас навчив. Про це й писали на рибах. А ще — про те, що кепкували з нього і просимо за це вибачення. А ще — що будемо сумувати за ним і дуже хочемо, щоб колись він прилетів ще. Але мсьє Жак уже був у Парижі. У мсьє Анатоля ми взяли адресу школи у Франції, де працював мсьє Жак. Моя мама купила великого конверта, і ми наліпили на нього всі-всі марки, необхідні для пересилання з України до Франції. Після уроків ми цілим класом пішли на пошту і вкинули цього велетенського листа у скриньку. І нам зробилося легко, і ми перестали почуватися винними перед мсьє Жаком за те, що не були такими ж добрими, як і він. І тільки коли я стала дорослою, то зрозуміла, що навіть у дуже великому конверті не можна переслати закордон тридцять одну велетенську картонну рибу. Такий вантаж уже потрібно відправляти міні-бандеролями. Той наш лист просто затримали на пошті десь між Францією і Україною. Принаймні це пояснює, чому мсьє Жак так і не відписав нам на листа з рибами. Бо я точно знаю — він відписував на усі листи, бо намагався нікого не кривдити і бути до всіх уважним. І нехай опосередковано, але мсьє Жак навчив цього і нас.
*1 Французькою мовою: «Доброго дня, пане Жак».
*2 Французькою мовою: «До побачення, пане Жак».
*2 Французькою мовою: «До побачення, пане Жак».
-Визначте жанр твору. Доведіть, що це оповідання.
-Хто такий мсьє Жак?
-Чим він вас вразив?
-Про яку французьку традицію ви довідалися?
-А як у нас святкують 1 квітня?
-Як запамˈяталися вам учні 4 класу?
-Про що вони жалкували?
-Чи можна їх назвати злими, недобрими? Неуважність, байдужість можна виправити?
-Чому мсьє Жак не дав відповіді на дитячого листа?
Яка головна думка твору?
У яких рядках вона висловлена?
Скласти есе за планом:
1)Вступ.
Нічого немає на світі страшнішого за байдужість.
2)Основна частина
Я це зрозумів, коли…
3)Висновок
Треба бути уважним до оточуючих, бо..
23.02.2018
Тема:Узагальнення та систематизація завдань за розділом"Світ дитинства у поезії і прозі"
Завдання для учнів:
1. «Чи уважний ти читач?»
Тест
1. Хто з цих хлопчиків намалював коня?
а) Віталик;
б) Петрик;
в) Михайлик.
2. Як звали одного з персонажів оповідання «Наше відкриття»?
а) Митько;
б) Максимко;
в) Юрко.
3. Кого визнали кращим рибалкою табору?
а) Мишка;
б) Митька;
в) Славка.
4. Герої оповідання В. Сухомлинського «Красиві слова і красиве діло» ховалися в хатинці:
а) від дощу;
б) від морозу;
в) від завірюхи.
Фізкультхвилинка
2. Гра «Утвори групу»
— Згрупуйте твори за жанром. Розташуйте слова у два стовпчики.
Дмитро Павличко «Мрія»
Олег Буцень «Наше відкриття»
Василь Сухомлинський «Кінь утік»
Степан Жупанин «Сім вітрів»
Леся Українка «Мамо, іде вже зима»
Ярослав Стельмах «Ловись, рибко!»
Вірші Оповідання
3. Гра «Утвори пару»
— З’єднайте назву твору з його автором.
«Мрія» Олег Буцень
«Ловись, рибко!» Дмитро Павличко
«Біля тихого Дунаю» Ярослав Стельмах
«Наше відкриття» Анатолій Качан
4. Гра «Чиї це слова?»
— Пригадайте персонажа, назвіть твір і його автора.
1) - Капуста ти головата! Де ж ти знайдеш мурашиного перекладача?
2) - Сьогодні, після вечері, але до відбою, ми підемо на річку, виберемо на березі зручненьке місце, з якого завтра ловитимемо, і кинемо у воду приманку.
3) - «Як тобі не соромно, Кудлай, Гавкати на вітер, на курай».
4) - Та він ногу поламав
І побіг додому!
Навчальне аудіювання з читання
1.Прочитай легенду «Сніг і підсніжник».
Коли створив Бог траву, деяке зілля і квіти, то подарував їм різні – прерізні кольори. І пишалися вони, як пишається райдуга семибарвна.В кінці створив сніг і сказав до нього:- А колір підшукай собі сам. Ти все на землі можеш з’їсти, то зумієш знайти собі якийсь одяг.І пішов сніг шукати собі колір.
Приходить до трави і просить:
- Травичко – земличко! Дай мені свого зеленого кольору!
Засміялась, зашелестіла трава та й каже:
- Не до лиця тобі зелена одежа, і я зелена, і листя дерев зелені, ніхто тебе й не впізнає. Краще попроси у фіалки.
Іде сніг до фіалки і просить:
- Фіалочко моя запашна! Дай мені свого кольору.
А скромна фіалка засоромилася, схилила голівку й каже:
- Нащо ж тобі така скромна одежа? На тебе й ніхто не подивиться. Іди краще до червоної рожі!
Пішов сніг до рожі і просить її:
- Рожечко моя пишна! Дай мені свого кольору.
Але рожа була горда і не хотіла дати снігові свого кольору.Тоді пішов сніг далі шукати. Ходив та просив. І ні одна квітка не хотіла поділитися з ним своїм кольором, не захотіла прикрасити його тіло. В кінці прийшов до білого підсніжника і просить його зі сльозами:
- Маленька моя квіточко! Мій білий дзвіночку! Дай мені свого кольору! Бо буде лихо мені, як стану без одежі. Буде зі мною так, як з тим вітром, що такий недобрий, бо ніхто його не бачить.
Змилостився добрий, ласкавий підсніжник та й скромно каже:
- Та моя одежа простенька дуже. Але як тобі подобається, то бери собі.
Забрав сніг колір у підсніжника і від того часу став такий білий. Але відтоді і не любить він ні одної квітки. А підсніжник пестить і голубить, як рідну дитину.
2.Вибери і познач відповіді на запитання, виконай завдання.
(Намагайтесь не користуватись текстом)
1.Хто створив сніг?
А Бог
Б людина
В небеса
2.До кого першого прийшов сніг просити для себе колір?
А до землі
Б до трави
В до соняшника
3.Яка була рожа?
А горда
Б примхлива
В добра
4.Хто подарував свій колір снігу?
А фіалка
Б мак
В підсніжник
5. Уяви себе квіткою. Передай свою розмову зі снігом
__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
6. Випиши з тексту назви квітів.__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
7. Напиши, чому сніг не любить ні одної квітки.
__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
8. Познач цифрами послідовність подій
.... Зустріч снігу і доброго підсніжника
.... Прохання кольору у фіалки
.... Створення Богом снігу
.... Розмова снігу і трави
.... Пошук кольору у рожі.
1.03.18
Тема. Урок позакласного читання . Твори Т.Г.Шевченка
Читати вірші Т.Г.Шевченка (додаткова література)
Оксана Іваненко "Тарас у наймах"
-Прочитати с.134-135 у підручнику (повторення)
Відповіді на питання.
— Заради чого Тарас погоджувався на всяку роботу?
— Чому втік Тарас від дяка?
— Що наказував новий вчитель хлопчикові?
— Про що мріяв Тарас?
— Чим закінчились пошуки хлопця?
Вправи для розвитку швидкості читання.
1) Вибіркове читання.
— Як Тарас ставився до своїх сестер?
— Чим закінчились пошуки Тараса?
2) Прочитайте прислів’я, роз’єднавши слова.
Нішвецьнікравецьнінадудіігрець.
— Хто промовив ці рядки?
- Що нового ви дізналися з оповідання про Т.Г Шевченка?
Завдання - скласти план оповідання.
Тема: Шевченкове слово.Тарас Шевченко"Село!І серце одпочине...","І досі сниться під горою" (повторення)
Прочитайте вірш "Село! І серце одпочине".на с.135 ***Село! І серце одпочине.Село на нашій Україні —неначе писанка, село.Зеленим гаєм поросло.Цвітуть сади, біліють хати,а на горі стоять палати,неначе диво. А кругомшироколистії тополі,а там і ліс, і ліс, і поле,і сині гори за Дніпром.Сам Бог витає над селом.Тарас ШевченкоРобота над змістом.- В яку пору року описане село? Свою думку підтвердіть словами з тексту.- Що знаходиться кругом села? Зачитайте.- Які порівняння вжиті у вірші? Знайдіть їх.Як ви їх розумієте?- Прочитайте останній рядок вірша. Як ви розумієте зміст цих слів.?(Краса, як в раю).
На далекій чужині не раз приходили до поета у снах спогади про дитинство. Найчастіше він згадував своє рідне село, батьківську хату, свого старенького дідуся.- І ось як описує він все це у вірші “І досить сниться…”
Прочитайте вірш "І досі сниться: під горою" на с.136.
- Прочитавши вірш, скажіть, який сон побачив Т. Шевченко? У цьому вірші 2 рази повторюються слова “і досі сниться”, вони ніби ділять вірш на дві частинки. – Прочитайте першу.- Яку б картинку ви намалювали до прочитаних слів?- Читаємо другу. – А яка картинка постала у вашій уяві після прочитаних слів?- Які зменшувально-пестливі слова автор вжив у вірші? Знайдіть їх.- Які ви вважаєте, а з якою метою він це зробив?- Які почуття у вас викликав цей вірш?-.Читання вголос ( дотримуючись логічних пауз і наголосів).- Що спільного і чим відрізняються ці два вірші?
- Після канікул ми будемо напам'ять вчити вірш "Тече вода із-за гаю" Можна його почати вчити заздалегідь.
2.03.18
Тема:Тяжко-важко в світі жити сироті без роду.
-Прочитати с.134-135 у підручнику (повторення)
Відповіді на питання.
— Заради чого Тарас погоджувався на всяку роботу?
— Чому втік Тарас від дяка?
— Що наказував новий вчитель хлопчикові?
— Про що мріяв Тарас?
— Чим закінчились пошуки хлопця?
Вправи для розвитку швидкості читання.
1) Вибіркове читання.
— Як Тарас ставився до своїх сестер?
— Чим закінчились пошуки Тараса?
2) Прочитайте прислів’я, роз’єднавши слова.
Нішвецьнікравецьнінадудіігрець.
— Хто промовив ці рядки?
- Що нового ви дізналися з оповідання про Т.Г Шевченка?
Завдання - скласти план оповідання.
3.03.18 ( за 9.03.18)
Прочитайте вірш "Село! І серце одпочине".на с.135 ***Село! І серце одпочине.Село на нашій Україні —неначе писанка, село.Зеленим гаєм поросло.Цвітуть сади, біліють хати,а на горі стоять палати,неначе диво. А кругомшироколистії тополі,а там і ліс, і ліс, і поле,і сині гори за Дніпром.Сам Бог витає над селом.Тарас ШевченкоРобота над змістом.- В яку пору року описане село? Свою думку підтвердіть словами з тексту.- Що знаходиться кругом села? Зачитайте.- Які порівняння вжиті у вірші? Знайдіть їх.Як ви їх розумієте?- Прочитайте останній рядок вірша. Як ви розумієте зміст цих слів.?(Краса, як в раю).
На далекій чужині не раз приходили до поета у снах спогади про дитинство. Найчастіше він згадував своє рідне село, батьківську хату, свого старенького дідуся.- І ось як описує він все це у вірші “І досить сниться…”
Прочитайте вірш "І досі сниться: під горою" на с.136.
- Прочитавши вірш, скажіть, який сон побачив Т. Шевченко? У цьому вірші 2 рази повторюються слова “і досі сниться”, вони ніби ділять вірш на дві частинки. – Прочитайте першу.- Яку б картинку ви намалювали до прочитаних слів?- Читаємо другу. – А яка картинка постала у вашій уяві після прочитаних слів?- Які зменшувально-пестливі слова автор вжив у вірші? Знайдіть їх.- Які ви вважаєте, а з якою метою він це зробив?- Які почуття у вас викликав цей вірш?-.Читання вголос ( дотримуючись логічних пауз і наголосів).- Що спільного і чим відрізняються ці два вірші?
- Після канікул ми будемо напам'ять вчити вірш "Тече вода із-за гаю" Можна його почати вчити заздалегідь.
Коментарі
Дописати коментар